До Івана Світличного [6]
…уперто наступає старість і ветхість — поначіплювалася сила-силенна різних старечих хвороб: від бронхіту до радикуліту, не вистачає лише повного маразму.
…уперто наступає старість і ветхість — поначіплювалася сила-силенна різних старечих хвороб: від бронхіту до радикуліту, не вистачає лише повного маразму.
А ти знаєш, що серед фехтувальників мені важко знайти рівного. Шаблею я володію ще спритніше, ніж пером. Так що краще не задирайся до мене.
За все літо я бачив дуже мало живих людей, найяскравішими серед них були панянки Зубченко та Горська. В останню я майже закохався.
Твій лист був другою звісткою з волі у мою незаґратовану в’язницю. Кілька днів тому я видушив близько ЗО слів з мовчазного лінгвіста А. Перепаді.
Загалом я живу тихо й одноманітно, як завжди. З «Літ[ературної] Укр[аїни]» видно, що пахне якимось «міроприємством по перевихованню» молодих критиканів і демагогів, до яких належиш і ти.
Просто чую, як щоденно тупію і висихаю під гарячим черкаським сонцем. Душа міліє, а це вже являє певну небезпеку навіть для моєї поетичної довбанки.