VII
Агов, Льоняша!
Пишу ледве живий. Тільки приїхав з Києва, втомлений, немов молодожон після медового місяця. Витягали мене туди на обговорення в Спілку, трохи лаяли, трохи хвалили.
Оповідання Старостіна підготовлено до друку. Можливо, в червні вискочить на одну з сторінок газети. На мій погляд, попередні двоє були сильніші.
Милий Жуль Верн! Для чого фантазувати? У Черкасах зроду не видавалася художня література. Отож Старостіну сюди й рипатися нічого. Адже моя збірка теж у Києві виходить. Єдине, що я зможу, — це прочитати рукопис перед тим, як він подасть його до видавництва.
Я вже бачив першу верстку своєї книжки. Вона середнього формату, чималенька. Дещо, мабуть, піде у висівки. Я за цим і не шкодую, але боюся, що, не доведи Господи, сіятимуть не крізь те сито.
До Львова обов’язково приїду. Відпустка в липні. Отоді й причалапаю.
Міцно тисну руку.
Пробач за безбарвність — я сонний.
Твій В. Симон.
P. S. У шостому номері «Дніпра» читай добірку моїх віршів.
Після 20.03.1962
