XI
Голомозий заробітчанине!
Кілька місяців тому ти цвірінькав, що будеш вчитися в якійсь академії, чи що. Як це клеїться з твоїм від’їздом до Фадєєвої (не байстрючка відомого писателя часом?). До якого часу ти будеш у Львові?
Я, мабуть, дуже мудрий, бо страх течуть соплі. Просто впину немає.
В шостому номері журналу «Дніпро» намальована моя морда і видрукувано 6 віршів, деякі покалічені. Якщо цікавишся, можеш перегорнути журнал.
Зараз я лечу у відрядження, пишу похапцем. Оповідання Старостіна спробую надрукувати, власне, це скоріше етюд, ніж оповідання. Можеш його втішити тим, що це ще не Еверест його творчості. Хай не впадає у відчай — йому ще доведеться не одну тонну паперу зіпсувати, щоб з графом Толстим або Антоном Чеховим перейти на «ти».
Мамонтова теж намагатимуться втиснути в газету. Підбадьор його, скажи, що гонорар заплатимо добрячий — вистачить на повну склянку гарбузового насіння. Нехай і тобі дасть жменю за переклад.
Свої літературні потуги назвав я «Тиша і грім». Під цим ім’ям вони й виприснуть у світ. Вчора книжку, мабуть, підписали до друку. Надсилаю тобі новелу, видрукувану в «Черкаській правді».
Пиши, що в голову влізе. Чекаю. Вип’ю за твоє здоров’ я кухоль томатного соку <…>.
Ну, бувай здоровий.
Твій В. Симон.
26.06.1962
