До Олексія Щербаня [5]

V

Здоров, молодий алкоголик!

Одержав твого листа з кровною образою, але, чарівний мій козаче, маєш втямити, що від мене там нічого не залежить. Просто в нашій газеті мізерний гонорар, комсомол тримається на ентузіазмі, а не на валюті. Ти це повинен і без мене знати. Оповідання свого чарівного Старостіна надсилай, але попередь його, що й надалі будемо платити копійки. На сто грам і досить, панове юнкери.

У мене новин особливих немає, якщо не брати до уваги, що місяць тому мене залишила Люся. Спочатку забрала й Олеся, але ось уже тиждень, як він повернувся до нас. Мене це цілком влаштовує. Правда, чарівна Люсьєн уже не проти розділити зі мною ложе, незважаючи на те, що півтора місяця тому це ложе здавалося їй надто твердим. Але в мене така перспектива не викликає особливого ентузіазму. «Іду на ви», тобто з нового року збираюся взяти розлучення.

Є клаптик надії, що в наступному році в Києві вийде друком збірка моїх віршів. Правда, ставлюся я до цього скептично, бо знаю, що мені не дуже «везе». Втішаю себе думкою, що коли моя збірка не вийде, то для могутньої української літератури це буде невелика втрата. Трауру ніхто не одягне.

Мама почуває себе непогано. Тільки їй до смерті обридли двоє придурків, тобто я і Люся.

Почуваю себе бадьоро: кинув пити горілку, тобто зловживати нею. Без оної рідини в голові ясніше. Надряпав п’ять поем, кілька десятків віршів.

Пробач, що лист друкую на машинці. Мене змусив зробити це Олесь, якому цокання цього агрегату заміняє колискову музику.

Ну, будь здоров. Пробач, що лист надто довгий.

Твій Симон.

Осінь 1961

sweet.tv
5 років ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *