Шановний Петре Петровичу!
Дякую Вам за увагу і перепрошую, що відгукнувся не зразу. Були різні причини, серед яких чи не найголовніша — безалаберність.
«Біографія» в мене куца: народився 8 січня 1935 р. в давньому козацькому селі Біївці на Лубенщині. За
Удаєм, на якому стоїть село, починається Чернігівщина. У нас лісів теж чимало, тому знаменитих полтавських степів змалку я не бачив. Правда, зараз ліси хижо винищуються. Учився в Біївцях, потім у Єнківцях, а закінчив школу в Тарандинцях, Лазорківського району (якщо такий ще є). Після школи — університетська п’ятирічка (1952-1957 pp.). З того часу газетярую в Черкасах. Одружений. Член КПРС.
Вірші пишу, скільки себе пам’ятаю. Хоч друкувався рідко, але який твір і де саме вперше опублікував, не пригадую. Та й чи варте згадки дитяче бурмотіння?
Полтавщину згадую лише у вірші «Мій родовід». Але більшість віршів — «на матеріалі» полтавському визріли. Наприклад, баба Онися досі живе у нашому селі. І коли зустрічає мене, то розчулюється до сліз, бо я нібито схожий на її наймолодшого сина Василя, розстріляного в Лубенському гестапо. Моя сестра (нерідна) писала з села, що вірш бабу страшенно схвилював. Вона навіть запишалася була. Але все це — між іншим.
З нашого села вийшов також критик-літературознавець Прокіп Мисник, редактор журналу «Укр. літ. в школі». Можливо, це Ви знаєте й без мене, але казати не вадить.
«Тишу і грім», на жаль, зараз не можу надіслати, бо не маю жодного примірника. Але один книготорговець обіцяє дістати для мене кілька екз., якщо дістане, то один з них надішлю Вам.
Бажаю Вам добра і успіхів.
Щиро Василь Симоненко.
5.03.1063
