До Анатолія Перепаді [5]

Салют із Брно!
Мрію, що скоро почну такими словами один із своїх постулатів до тебе. Колись це повинно статися, бо земля крутиться.
А зараз — милі Черкаси, молочна мжичка і безтурботний духовний сон. Вечорами — рандеву з Марком Твеном, Блоком, Шевченком і… Л. Костенко.

Я марю
В озарінному морі ночей.

Іноді нудьгую в «пітьмі поганенького кіно», а вдень шукаю замовників на свою брошуру. Отці місцевої книготоргівлі розкошелилися на 3 тисячі примірників, половина з них піде в бібліотеки, решта — в роздрібну торгівлю. Вважають, що з 1000 істот одна може придбати книжку. Це наводить на цікаві роздуми: для кого, писати — для 999, яким чхать на мене, чи для 1 дивака, котрий хоч із звичайнісінької цікавості перегорне кілька сторінок моєї душі? Все ж хочеться писати для 999, хоч це й нескромно.
Геніальні прокльони знаю майже напам’ять. Дуже вдячний тобі за них.
Весну ненавиджу кожним своїм нервом. Завжди чекаєш від неї чогось великого, особливого і незвичайного. І завжди вона дурить мене. Але я ще не втомився їй вірити і тепер знову здригаюся від красивих передчуттів, хоч і знаю, що вони ефемерні.
Поповичу скажи, що Д. Мордовця кинувся я шукати запізно. Останній його двотомник забрав у мене з-під носа якийсь кістлявий бакаляр. Я намагався спокусити його Сар’яном, але даремно. Бакаляр вигукнув щось націоналістичне і втік.
У нас немає нічого цікавого. Живу і старію потроху. Алкоголю майже не вживаю. Пишу ганебно мало. Курю неймовірно багато.
Щиро вітай Поповичів та всіх твоїх і моїх однодумців.
Очевидно, скоро не втерплю і на день приїду в Київ.
Пробач за велеречивість.

Василь Симоненко.

22.03.1962

3 роки ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *