До Андрія Махині

Добрий день, Андрію Федотовичу!

Я дуже задоволений Вашим листом і щиро вдячний Вам за нього. Викликає маленький подив тільки «Василь Андрійович», бо в мене такий титул асоціюється з солідністю та поважністю. А в мене і того й іншого ще надто мало. Чомусь досі здається, що я ще школяр. Видно, з цим почуттям можна буде розлучитися лише після розлуки з університетом. Скільки дивлюся на світ, ніби все стоїть на місці, а тим часом наша маленька планета вже встигла 22 рази обернутися навколо сонця. Аж самому не віриться.
Київ за чотири роки, звичайно, змінився. Став ще кращим. Будується і росте. Я люблю його до безтями, але разом і боюся. Жити в місті, як Полтава або Черкаси, по-моєму, краще. Надто вже нагадують мурашок люди в такому котлі. Невільно звучать у вухах такі рядки:

О, ці міста, мов електричні скати,
З розгоном вулиць, галасом юрби,
Де люди п’ють портвейни і мускати
І наживають гроші і горби.

О, ці жінки, розкішні і вродливі,
Очей опущених прихований екстаз,
Рожеві губи, вогкі і примхливі —
Я вас любив і проклинав не раз!

О вулиці в шаленій непокорі,
Будинків нескінченний карнавал!
Куди пливу я в цім безумнім морі?
Куди несе мене стихії шал?

Між іншим, як Вам ці вірші?
Потрапити додому найближчим часом не маю змоги. Зразу ж після екзаменів виїжджаю в Черкаси. Буду працювати і компонувати дипломну. Це не прихоть і не боязнь за кар’єру, але необхідність, викликана матеріальними причинами. Якщо будете писати мені, адресуйте на «Черкаську правду». Київ залишаю 19 лютого.
Наша система вищої освіти все-таки занадто далека від досконалості. У нас читається так багато зайвого і не менш обходиться вкрай необхідного. Ми знаємо старослов’янську мову та історичну граматику і не вміємо стенографувати і тримати в руках фотоапарат. Писати нас навіть і не пробували вчити (правда, цьому навчити, певне, не можна, але хоча б з основами редагування і правки познайомили). Абсолютно безцільна і не практична для газетяра і так звана «дипломна робота». Ми давно вимагаємо дипломної практики, але марно. Цей голос «знизу» не береться до уваги. Чому — Господь Бог знає. А втім, річ тут проста — догма. Не діловий підхід — всі пишуть, а журналісти хіба гірші за інших? От і морочать
нам голову і собі теж.
Я зловживаю Вашим терпінням і прихильністю до мене. Але нам уже наболіла ця «комашина в оці». Буду кінчати, бо лист уже непристойно довгий і до того ж, мабуть, водянистий.

Бажаю всього найкращого.
Щиро Ваш Василь Симоненко.

15.02.1957

9 років ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *