https://www.youtube.com/watch?v=6tEbWDdvc5I
Драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня» належить до тих творів, зміст яких важко переказати, її чарівність і принадність, можливо, не стільки в змісті, скільки в колориті, в настрої, у глибокому зворушливому ліризмі. Відібрати їх у драми, залишивши в ній лише сюжет, — однаково, що позбавити троянду кольору і запаху. Вся драма ніби один сонячний акорд, що народився в прекрасній і геніальній душі поетеси.
Кожному, хто по-справжньому любить і розуміє «Лісову пісню», зрозумілі будуть і труднощі, з якими зіткнувся колектив студії імені О. Довженка, коли взявся за екранізацію цього визначного твору великої письменниці. Передати своєрідність драми, донести до глядача не лише думи автора, а й зберегти їх принадний одяг — звичайно, сказати це мовою кіно не так легко.
Здається, це один з небагатьох фільмів студії імені О. Довженка, де «експлуатація» природи майже не викликає заперечень у глядача. Пейзажі в «Лісовій пісні» іноді здаються навіть екзотичними, казковими, але, разом з тим, які вони реальні і як тонко передають красу українського Полісся! Можна сказати, що оператор фільму Олексій Прокопенко з великою любов’ю і майстерністю зняв ці кадри.
Але пейзажі, звичайно, не головне в «Лісовій пісні», хоча вони і відіграють велику роль — адже тут природа
повинна жити, рухатись, діяти, говорити і мріяти вустами Мавки, Лісовика, русалок і т. д.
Так, насамперед Мавки — цієї чистої, світлої, самовідданої душі. З глибокими добрими очима, зіниці яких можуть спалахувати різнокольоровими вогнями, з довгими, чорними, як весняна ніч, косами вона владно вступає з екрана в чутливу душу глядача. І вже не залишить її, а стане там володаркою, поведе за собою лісовими просіками, примусить разом з нею любити і страждати. Далека від житейсько-обивательського бруду, Мавка пройде перед схвильованим зором, щоб згоріти в полум’ї такого прекрасного, піднесеного і разом з тим такого земного почуття до Лукаша. Артистка Р. Недашківська талановито відтворила у фільмі цей поетичний образ.
Здається, поруч з Мавкою не можна бути обивателем. Сила її кохання, її духовної краси звільняє Лукаша від міщанського лепу, піднімає його над суєтою дрібновласницького животіння. Той, хто топче під ноги це прекрасне почуття, не може уникнути жорстокої кари.
І який разючий і гнівний символ кари знайшла поетеса для зрадника — вона силою своєї фантазії перетворює Лукаша у вовкулака. А потім цю зраду можна спокутувати тільки смертю. Але і смерть виявляється безсилою перед справжнім почуттям. Вона не спроможна умертвити кохання Мавки, адже воно вдихнуло в її груди душу. Так сумно кінчається ця історія, овіяна народними легендами і переказами. Але печаль ця світла і чиста, а не гнітюча. Торжествує все ж Мавчине кохання, торжествують людська краса і чистота.
Не хотілося б тут говорити про недоліки фільму, але, мабуть, треба. Передусім далеко не повністю задовольняє Лукаш (артист т. Сидорчук). На мій погляд, він все-таки повинен бути мужнішим, дорослішим. Але у фільмі Лукаш скоріше підліток, ніж парубок. І тому зовнішня недоречність його одруження з Килиною занадто вже очевидна.
Звичайно, хотілося, щоб герої «Лісової пісні» говорили до нас з екрана українською мовою. Та наші кінопрокатники не спромоглися дістати оригінал фільму, а вдовольнилися російським варіантом.
Не сподобалося ще й те, що у фільмі є скоромовки. Коли Перелесник завихрює Мавку у танці, він так «кулеметно»
говорить їй про своє кохання, що навіть ті, хто знає текст, ледве встигають стежити за його словами.
Зрозуміло, що всі недоліки відзначені тут не для того, щоб принизити значення екранізації «Лісової пісні». Зроблено це тому, що хотілося б бачити цю річ бездоганною. Певен, що в «Лісової пісні» буде щасливе життя на екрані. Щасливе і довге.
Не пізніше 18.09.1961
