Сонячний акорд

https://www.youtube.com/watch?v=6tEbWDdvc5I

Драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня» належить до тих творів, зміст яких важко переказати, її чарівність і принадність, можливо, не стільки в змісті, скільки в колориті, в настрої, у глибокому зворушливому ліризмі. Відібрати їх у драми, залишивши в ній лише сюжет, — однаково, що позбавити троянду кольору і запаху. Вся драма ніби один сонячний акорд, що народився в пре­красній і геніальній душі поетеси.
Кожному, хто по-справжньому любить і розуміє «Лі­сову пісню», зрозумілі будуть і труднощі, з якими зі­ткнувся колектив студії імені О. Довженка, коли взявся за екранізацію цього визначного твору великої письмен­ниці. Передати своєрідність драми, донести до глядача не лише думи автора, а й зберегти їх принадний одяг — звичайно, сказати це мовою кіно не так легко.
Здається, це один з небагатьох фільмів студії імені О. Довженка, де «експлуатація» природи майже не ви­кликає заперечень у глядача. Пейзажі в «Лісовій пісні» іноді здаються навіть екзотичними, казковими, але, ра­зом з тим, які вони реальні і як тонко передають красу українського Полісся! Можна сказати, що оператор філь­му Олексій Прокопенко з великою любов’ю і майстерніс­тю зняв ці кадри.
Але пейзажі, звичайно, не головне в «Лісовій пісні», хоча вони і відіграють велику роль — адже тут природа
повинна жити, рухатись, діяти, говорити і мріяти вуста­ми Мавки, Лісовика, русалок і т. д.
Так, насамперед Мавки — цієї чистої, світлої, самовід­даної душі. З глибокими добрими очима, зіниці яких мо­жуть спалахувати різнокольоровими вогнями, з довгими, чорними, як весняна ніч, косами вона владно вступає з екрана в чутливу душу глядача. І вже не залишить її, а стане там володаркою, поведе за собою лісовими просі­ками, примусить разом з нею любити і страждати. Дале­ка від житейсько-обивательського бруду, Мавка пройде перед схвильованим зором, щоб згоріти в полум’ї тако­го прекрасного, піднесеного і разом з тим такого земного почуття до Лукаша. Артистка Р. Недашківська талано­вито відтворила у фільмі цей поетичний образ.
Здається, поруч з Мавкою не можна бути обивате­лем. Сила її кохання, її духовної краси звільняє Лукаша від міщанського лепу, піднімає його над суєтою дрібно­власницького животіння. Той, хто топче під ноги це пре­красне почуття, не може уникнути жорстокої кари.
І який разючий і гнівний символ кари знайшла поете­са для зрадника — вона силою своєї фантазії перетворює Лукаша у вовкулака. А потім цю зраду можна спокуту­вати тільки смертю. Але і смерть виявляється безсилою перед справжнім почуттям. Вона не спроможна умертви­ти кохання Мавки, адже воно вдихнуло в її груди душу. Так сумно кінчається ця історія, овіяна народними леген­дами і переказами. Але печаль ця світла і чиста, а не гні­тюча. Торжествує все ж Мавчине кохання, торжествують людська краса і чистота.
Не хотілося б тут говорити про недоліки фільму, але, мабуть, треба. Передусім далеко не повністю задоволь­няє Лукаш (артист т. Сидорчук). На мій погляд, він все-таки повинен бути мужнішим, дорослішим. Але у фільмі Лукаш скоріше підліток, ніж парубок. І тому зовнішня недоречність його одруження з Килиною занадто вже очевидна.
Звичайно, хотілося, щоб герої «Лісової пісні» говори­ли до нас з екрана українською мовою. Та наші кінопро­катники не спромоглися дістати оригінал фільму, а вдо­вольнилися російським варіантом.
Не сподобалося ще й те, що у фільмі є скоромовки. Коли Перелесник завихрює Мавку у танці, він так «кулеметно»
говорить їй про своє кохання, що навіть ті, хто знає текст, ледве встигають стежити за його словами.
Зрозуміло, що всі недоліки відзначені тут не для того, щоб принизити значення екранізації «Лісової пісні». Зроблено це тому, що хотілося б бачити цю річ бездоган­ною. Певен, що в «Лісової пісні» буде щасливе життя на екрані. Щасливе і довге.

Не пізніше 18.09.1961

4 роки ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *