В оригіналі ця поезія не мала назви. У всіх збірках, що видавалися, вона проходить під назвою “Пророцтво 17-го року”. При редагуванні в 21 рядку слово “розтерзані” замінено на “ошукані”, а до кінцевих рядків:
І загойдають дерева на вітті
Апостолів злочинства і облуд!
у деяких збірках на зразок гасел 17-го року підримовано такі:
І встане правда і любов на світі,
І на сторожі правди стане труд.
Поштовхом для написання поезії, з цензурних міркувань названої “Пророцтво 17-го року”, стало потрясіння, викликане трагедією, що відкрилася перед молодим поетом на місці поховання жертв сталінських репресій у Биківні. Лише недавно факт розстрілів визнано офіційно, але місцеві жителі знали про це давно. А відомий режисер і письменник Лесь Танюк розповідав, що група молодих митців, серед яких був він сам та Василь Симоненко, побувала на початку 60-х років там, “на цвинтарі розстріляних ілюзій”, після чого і з’явився цей вірш.
Вірш: Пророцтво 17-го року (На цвинтарі розстріляних ілюзій)