Окрайці думок (8.10.1962)

Три дні і сто вражень. Вінграновський, П’янов, Коломієць і грішний аз вчинили кавалерійські наскоки на Кривий Ріг і Кіровоград. Хоч жодного разу не вдалося виступити перед численною аудиторією, я лишився задоволений. Микола, безперечно, — трибун. Слова у його поезіях репаються від пристрасті і думок. Поруч з ним глибинієш душею.
З П’яновим ми сперечалися про «Троянди в траурі». Мені здається, що не можна плутати Мадонну, створену митцями, і суто релігійну Матір Божу. Лицеміри в рясах прекрасного Ісуса і його матір перетворили в насильників людської плоті і духу. Коли навіть найпрекрасніша легенда (а Ісуса і Діву Марію я вважаю витворами геніальними) стає засобом духовного пригнічення, тоді вже про «дійових осіб» легенди я не можу судити безвідносно до того, що роблять бузувіри, прикриваючись їх іменами. Ніякі високоблагородні і високогуманні настанови будь-якого вчення не можуть прислужитися поступу, коли вони стають еталоном. Непорочна Пречиста Діва варта захоплення, але, даруйте, — не наслідування. Зречення плотських радостей протиприродне, а тому жорстоке і реакційне. До того ж у «Трояндах в траурі» я зовсім не мав наміру «повалити богів». Я виступаю в них проти нової релігії, проти лицемірів, які не без успіху намагаються перетворити марксизм у релігію, в прокрустове ложе для науки, мистецтва і любові. Сумні приклади з кібернетикою, генетикою, бурхливе проростання поганок в літературі і живопису, вічні заклики до жертвування і безкінечні обіцянки «раю на потім» — хіба це таке вже й далеке від трагедії Бруно і Галілея, від псалмо- та іконописання, від монастирів і царства небесного?
Якщо марксизм не вистоїть перед шаленим наступом догматизму, він приречений стати релігією. Ніяке вчення не сміє монополізувати духовне життя людства. Все-таки Ейнштейн не був моїм політичним однодумцем, хоч і зробив відкриття, які потрясли науку.