Маленькі сонця
Сміються, бігають, пустують, мріють
Малесенькі замурзані сонця.
Сміються, бігають, пустують, мріють
Малесенькі замурзані сонця.
І марне він дере біля проходу рота,
Бо злодії вже втямили давно,
Що стереже він заводські ворота,
А не майно.
І не бачить місто в ніч похмуру,
Як сторожа (вже не при мечах)
Нову жертву кидає під мури
З тряпкою брудною на очах.
І була із нами дівчина в машині,
Може, трохи гарна, але більше зла,
І горіли фари, і шуміли шини,
І дорога довга куцою була.
Я жив не раз, хоч не в одній оправі,
Вмирав не раз і знову воскресав
Ну що в тім нового, сучасного ховалося? —
Так зрозуміти і не міг.
Тепер патриціїв нема,
Лишилися одні плебеї.
Я придбав костюм для себе новий,
Чи ж придбала ти собі любов?
Гей, у лузі та й не перше літо
Вигляда некошена трава.
Полюбив — як сказать, не знаю,
та й потреби у тім нема,
я щасливий, що я кохаю,
ну, а решта мені дарма.
Я жду тебе, я жду тебе і кличу,
А ти така чарівна й таємнича
І недосяжна, як оцей сонет.
А часто хочеться закрити очі кляті,
Забути все і в затишку глухім
Кубельце звити, завести свій дім,
Щасливим бути, як дурак на святі.