Я іду від поїзда додому…
Ці стежки не раз ночами зміряні,
ці поля оббігані не раз
Ці стежки не раз ночами зміряні,
ці поля оббігані не раз
І тепер я марно слів відшукую,
щоб своє що-небудь там знайти
Ой, напивсь води, але любові
Я водою в серці не згасив.
Це ж довгождана, омріяна
Перша любов моя.
Що мені діять і як мені буть —
Київ казковий не в силі забуть!
Слова звучать примусить сильно й звучно
Лише одна поетова душа.
Може, ти не прийдеш, гарна й кароока, —
Буде мене пестить нічка одинока
Юність моя хороша,
де ж ти, моя весна?
Я хочу правді бути вічним другом
І ворогом одвічним злу.
І миті жодної
не можна повернути,
Щоб заново,
по-іншому прожить.
В букварях ти наряджена і заспідничена, Поворозками зв’язана, ледве жива, На обличчі тремтить в тебе радість позичена, На губах скам’яніли…
Устає косар до роботи,
Скісся блискає і співа.
Ніби краплі солоного поту,
Світять чесні його слова.