Страшно! Мені минуло лиш вісімнадцять літ…
Юність моя хороша,
де ж ти, моя весна?
Юність моя хороша,
де ж ти, моя весна?
Я хочу правді бути вічним другом
І ворогом одвічним злу.
І миті жодної
не можна повернути,
Щоб заново,
по-іншому прожить.
В букварях ти наряджена і заспідничена, Поворозками зв’язана, ледве жива, На обличчі тремтить в тебе радість позичена, На губах скам’яніли…
Устає косар до роботи,
Скісся блискає і співа.
Ніби краплі солоного поту,
Світять чесні його слова.