Поезія Archives » Сторінка 38 з 38 » Василь Симоненко

Слова звучать примусить сильно й звучно
Лише одна поетова душа.

Може, ти не прийдеш, гарна й кароока, —
Буде мене пестить нічка одинока

Юність моя хороша,
де ж ти, моя весна?

Я хочу правді бути вічним другом
І ворогом одвічним злу.

І миті жодної
не можна повернути,
Щоб заново,
по-іншому прожить.

В букварях ти наряджена і заспідничена, Поворозками зв’язана, ледве жива, На обличчі тремтить в тебе радість позичена, На губах скам’яніли…

Устає косар до роботи,
Скісся блискає і співа.
Ніби краплі солоного поту,
Світять чесні його слова.