Поезія Archives » Сторінка 10 з 38 » Василь Симоненко

У Івася немає тата.
Не питайте тільки, чому
Лиш від матері ласку знати
Довелося хлопчині цьому.

Туманом дише з річки на узгір’я,
А в тім тумані страхи та повір’я,
Фантазії примарливі пливуть.

Все поперекручував той старий дивак,
А воно насправді все було отак

Воскресайте, камінні душі,
Розчиняйте серця і чоло,
Щоб не сказали
Про вас грядущі:
їх на землі не було…

Я живу тобою і для тебе,
Вийшов з тебе, в тебе перейду

Сини! Сини! Барометри кирпаті
Людського спокою і завтрашнього дня!
Ми перед вами разом винуваті,
Що на планеті бійки і гризня.

Хай серце дивиться!
Хай тільки правду слуха!
Хай сльози в нього капають з очей!

Але ж він нікуди і не йшов!

Та треба затямить собі на умі,
Що світ зберегти від вогневих громів
Ми з вами обов’язок маєм!

Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.

Ми були з ним уже не друзі,
Але ще не були вороги.

Не всі на світі радощі священні —
Є радощі, народжені з проклять