Образ матері у творчості Василя Симоненка

Пісня, яку співає мати біля колиски,
супроводжує людину все її життя, до гроба.
Г. Бічер

Мама… Слово, яке вперше вимовляє дитина. Людина, яка присутня у нашому житті в реальній чи ідеальній сферах. На її плечі й душу покладено найважчий та водночас найвеличніший обов’язок – дати плоть, життя Божій іскрі.

Образ матері присутній у кожного письменника, художника, музиканта.
Матір увіковічнюють в папері, полотні, мрамурі, мелодії… Впродовж століть нові генерації творців підняли цей найсильніший образ у височінь, у вічність, підкреслили його всеохопність.

У всесвітнійм кузні штуки серед світової когорти митців велику роль відіграли й українські майстри. Адже хто ще так лелійно і ніжно, жертовно і сильно, сакрально і страждально змалював образ матінки?

Згадаймо, ХХ століття! Час появи в українському суспільстві виняткового явища – шістдесятництва. Народження в українській літературі такої неповторної оcобистості, як Василь Симоненко. У життєписі якого мама відігравала провідну роль.

Симоненко народився у невеличкому селі Біївці, що на Полтавщині у простенькій хатині. Поруч були тільки мама і старенький дідусь. Ще в дитячі роки хлопчик відчув і зрозумів вагу маминої ласки, слів і сліз. Що згодом відбилось у низці чуттєвих віршів.

Чи не найвідоміша поезія Василя Симоненка «Лебеді материнства» відкриває всю повноту цього образу. Форма колискової відкриває потаємні двері у чаріву казку з «материнською доброю ласкою за плечима», де нас супроводжують фольклорні образи-символи. На сторожі щасливого дитинства стоїть мамина турбота і ніжність, яка «не пускає досаду колиску синову гойдати». У наступних рядках мати служить дороговказом для вже дорослого сина, благословляє його на дружбу, кохання, щасливе сімейне життя.

Своєї кульмінації образ неньки досяягає у рядках:

Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.

Саме тут образ матері стає поряд з образом Батьківщини, постає заповіддю. Мама зображується як берегиня української ідентичності, національних цінностей. Вищенаведені рядки підносять цей вірш до своєрідного заповіту.

У іншій поезії Симоненко також вимальовує образ найпрекраснішої з жінок, ту, яка «завжди у серці»:

В хаті сонячній промінь косо
На долівку ляга з вікна…
Твої чорні шовкові коси
Припорошила вже сивина.
Легкі зморшки обличчя вкрили –
Це життя трудового плід.
Але в кожному русі – сила,
В очах юності видно слід.

Так історично склалось, що у віковічній боротьбі українців, жінка часто змушена була жертвувати свої сином, чоловіком, які захищали нашу країну, тому у творчій спадщині автора присутній мотив самотньої жінки-матері. Зокрема, у вірші «Одинока мати» розповідається про жінку, яка в молоді роки не дочекалася нареченого – повдовіла, але Бог дав надію, синочка цій «мадонній часу»:

Життя тріумфувало у двобої,
Життя крізь смерть
Утвердило себе…
І стала ти
В сімнадцять літ вдовою,
Хоч наречений твій
Ще й не зустрів тебе.
Росли роки.
Росло твоє чекання.
Печаль смоктала радощі твої,
І над твоїм
Розстріляним коханням
Безглуздо реготали солов’ї.
Та право материнства –
За тобою!
І син в колисці пісню наслуха.

На жаль, образ матері-вдови знов повертається в наші реалії: жорстока війна не жаліє «матері правди на землі». Так актуально звучить:

І ти не знав, що терпли в неї руки,
Коли вона сідала до стола
І, затаївши біль в душі і муку,
Із батьком річ проникливу вела.
Вона писала: «Добре нам живеться,
Ти ж про одне, про перемогу дбай.
Уже синок наш бігає й сміється…
Скоріше окупантів добивай».

Василь Симоненко своїми творами віддав належне «найсильнішій із жінок», проінтерпретувавши образ української матері у річищі найкращих національних традицій.

Нам залишається «вклонитись їй» і «руки працьовиті поцілувати», бо щоб хто не казав, а світ тримається на наших матерях!!!

Катерина Лопушанська

comments powered by HyperComments
3 роки ago