про кохання Archives » Сторінка 5 з 11

Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.

Поможіть же, черевики, ще загадку розгадать —
Як навчитися галоші нам на серце узувать?

Щоб зі мною вона не возилась,
Не шептала мені по ночах,
Що давно моя гордість втопилась
У бездонних твоїх очах.

Та в прекраснім житті важкому
Будуть завжди сіять мені
В душу, повну вітрів і грому,
Сіруватих очей вогні.

Я не йму тобі зовсім віри,
Як сумною побачу тебе,
Небо в сутінь буває сірим,
А насправді ж воно — голубе.

Ображайся на мене, як хочеш,
Зневажай, ненавидь мене —
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.

Та в мовчанні живе й надія
Не почути жорстоке «ні!».

Розіб’ється човен об скелі,
Об гранітну байдужість твою.

Сам я сонний ходив землею,
Але ти, як весняний грім,
Стала совістю і душею,
І щасливим нещастям моїм.

Я люблю тебе просто — отак, без надії,
Без тужливих зітхань і без клятвених слів.

Полюби і зрадь через хвилину,
Та хоч на хвилину полюби!

І не треба долі дорікати,
Всіх не може обігріть вона:
Нас до тебе горнеться багато,
Але ж ти одна.