поет Archives » Василь Симоненко

Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.

А тоді вже і я,
хлопець від інших спритніший,
пишу про симфонію ранку
свої симпатичні вірші!

І хоч про все ми знаємо з газети,
Любов до тебе все-таки лелієм,
Бо нам приємно знать, поете,
Що ми й самі писати так умієм.

Вигідніш продавати редиску,
Ніж поетом на світі буть.

Якщо поет не приносить нових думок та емоцій — він формаліст, як би не рекламував свою мниму належність до реалістів.

Я жив не раз, хоч не в одній оправі,
Вмирав не раз і знову воскресав

Ну що в тім нового, сучасного ховалося? —
Так зрозуміти і не міг.

Який же в біса я поет,
Коли живу, як пень, без мислі,
Коли годяться лиш в клозет
Мої вірші нудні і кислі?!

Ні, я не буду у роки тяжкі
Пісню співать солов’їну,
Марить про щастя, корчить смішки,
Бачачи в злиднях країну.

Слова звучать примусить сильно й звучно
Лише одна поетова душа.

Читати без дозволу чужі щоденники — Еверест підлості. Невідомий афоризм простака Вілсона 18.09.1962 Зачинаю цей щоденник не тому, що хочеться…