кохання Archives » Сторінка 7 з 10 » Василь Симоненко

Усе принишкло чути між кущами
лиш шепотіння вітру-пустуна
що двоє в зорях пишуть монограми
один твою а ти чию? Хто зна?

У поїздах зустрічних на зупинці
розлука й незнайомих не мине,
як хтось крізь шибу гляне в вічі жінці
чи крадькома рукою їй махне.

[«…ТАМ, ДЕ ВИШНЯ БІЛА…»] [Студентська п’єса] ДІЙОВІ ОСОБИ Л е о н і д З а г і р н…

Я люблю тебе просто — отак, без надії,
Без тужливих зітхань і без клятвених слів.

Не цвітуть вони на клумбах і на тихих озерцях,
А цвітуть вони у грудях, у людських цвітуть серцях.

Бо ж проснулась то весняна воля
В стомлених і змучених серцях.

Ви любите твори Симоненка і ще понад 20 тис. людей теж. Може серед них є ті, хто може стати вашим другом чи навіть більше.

Почалося з віршів, кінчилося несподіваними поцілунками. Потім було багато розчарувань і, можливо, горя.

Я придбав костюм для себе новий,
Чи ж придбала ти собі любов?

Полюбив — як сказать, не знаю,
та й потреби у тім нема,
я щасливий, що я кохаю,
ну, а решта мені дарма.

Я жду тебе, я жду тебе і кличу,
А ти така чарівна й таємнича
І недосяжна, як оцей сонет.

[Він прийшов схвильований і безцеремонний]. Не привітавшися, повісив на стілець сірого піджака і заходився витирати долонею з лоба піт. —…