душа Archives » Сторінка 2 з 3 » Василь Симоненко

І ми народжені од щедрості любові,
Нас годувала щедрість матерів.

Вибухає душа — я тебе розумію,
Але, Львове, хоч трішки мене зрозумій.

Ти не бійся дивитись
в мої розтривожені очі,
очі —
вікна моєї душі.

Бери свій човен, на далекий полюс
Пливи крізь лід — і тихо забувай,
Як там любили, гинули, боролись…
І пристрастей забудь відомий край.

Я хочу буть несамовитим,
Я хочу в полум’ї згоріть,
Щоб не жаліти за прожитим,
Димком на світі не чадіть.

Ти тільки спокою ні грама
Не дай воскреслому мені.

У скількох у волоссі мліли,
У скількох іще будете мліть?
Ви всіх разом так не любили,
Як одну її треба любить!

Поможіть же, черевики, ще загадку розгадать —
Як навчитися галоші нам на серце узувать?

Полюби і зрадь через хвилину,
Та хоч на хвилину полюби!

Сумно бачить тебе одиноким —
Де подруга твоя чи друг?
Ну, чому ти проходиш боком,
Не завернеш ніколи в круг?

Не цвітуть вони на клумбах і на тихих озерцях,
А цвітуть вони у грудях, у людських цвітуть серцях.

Шлях у всіх кінчається труною,
Кожному призначена межа…