До Івана Світличного [4]

Слава Україні!
Дорогий Іване!
Чому цілісіньке літо не чути твоїх позивних? Чи ти втратив дар мови, чи вже забув про добродія Сімоньонкова, чи виснажився в мандрах, чи якась інша халепа сталася? Я не озивався, бо ж нікуди було адресувати свої вигуки — бозна, де тебе носило.
За все літо я бачив дуже мало живих людей, найяскравішими серед них були панянки Зубченко та Горська. В останню я майже закохався. Никаючи по Каневу, ми зголосилися на тому, що слід ввести таке вітання: — Слава Україні! — Навіки слава!
Агітую тебе приставати до нашого тріумвірату і пропагувати нові радянські обряди та звичаї.
За літо написав дуже мало через хронічну лінь та незвичайну фізичну і моральну кволість. Кореспондентська кар’єра моя вже видерлася на стрімку кручу і, очевидно, перегодом шелесне в прірву: маю попередження, що не можна так безбожно байдикувати і «розкачуватися». Але я продовжую гойдатися на рипучім гіллі газетного красномовства, як наші далекі предки гойдались на тропічних деревах. З них все-таки вийшли люди, то, може, й з мене щось вийде. Благословен, хто вірує!
Твої вуса скоро матимуть жалюгідний вигляд перед тією буйною рослинністю, що вишумовує над моїм ротом. Тепер мені є про що говорити навіть з тими людьми, які раніше в бесідах зі мною не заходили далі зворушливого «Здрастуй!» Вуса виявилися дуже хвилюючою темою, жаль, що про них уже написав безвусий Драч.
Коли б знав, що ти дома і не гніваєшся на мене, то написав би ще кілька афоризмів, а так змушений поставити греблю перед потоком словес, що пруть з мене.
Вітай Льолю і всіх, кому вітання моє буде не зайве.
Наслідуючи Фучика, кінчаю сей репортаж вигуком:
— Іване, я люблю тебе! Будь пильний!

Твій В. Симоненко.

27.08.1963

3 роки ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *