80-річчя Василя Симоненка: вшанували, «бо так треба»

botaktreba
Як людина, що з 2011 адмініструє сторінки В.Симоненка в соцмережах і сайт присвячений йому, я мушу «вставити свої 5 копійок» у тему вшанування його 80-річчя з дня народження.
Якщо коротко – це жах. В принципі, я десь таке й очікував, але все-одно неприємно. 80-річчя пройшло лише трошки помпезніше за 79, 78, 77 ітд. Типовий сценарій: показушні походи на могилу і хату, красиві промови чиновників ніби вони його щирі прихильники і дуже турбуються вшануванням пам’яті; виставки у бібліотеках для галочки і трохи серйозніші у музеях; показове вшанування політичними партіями і окремими політиками для власного піару; короткі згадки у ЗМІ… Щодо останнього, то навіть місцеві ЗМІ у Черкасах і Полтаві мляво висвітлювали це. Деякі й зовсім вирішили, що це не має значення або просто написали коротенький текст здертий з Вікіпедії. Єдина дійсно хороша річ – вистава «Серед тиші і грому»( а серед запланованого – відкриття пам’ятника біля журфаку КНУ). Більшість з того, що було в реалі та інтернеті є просто тимчасовим сплеском інтересу. До того ж фальшивого. Він патріот або ми вчили його у школі, то треба вшанувати і все. Насправді, більшості байдуже до Василя Симоненка і вони вже сьогодні й забули про його існування. Пару диваків згадають через рік, а інші через 10 років у 90-річчя. Дуже прикро таке бачити, бо Василь Симоненко не якийсь там третьосортний поет. Він достойніший за Шевченка бути №1. До речі, 200-ліття Тараса святкували за рік до цього, цілий рік під час і навіть цього року продовжують. Людям дах знесло через нього. Зробили собі ідола, назвали Пророком і носяться наче він невідомо що геніальне зробив. І чхали вони на інших поетів і письменників. Огидно бачити під час 80-річчя Симоненка продовження цього ідіотського фанатизму за Шевченком у ЗМІ та на сайтах державних органів. Взагалі, державні ЗМІ ніяк не вшанували Василя Симоненка. Навіть банальним читанням поезій. А могли ж багато всілякого придумати при бажанні. Та хто він для них? Один з багатьох… Безліч безмізких неуків досі плутають його з головою КПУ або вважають комуністичним поетом. Інші ж кричать, що він націоналіст. Та і ті, і ті мало про нього знають. Їм не цікавий Симоненко-поет чи Симоненко-особистість. Їм потрібен Симоненко-ідол, щоб носитися з ним як і з Шевченком. І це було б найгірше для нього, бо він завжди поважав простих людей і себе вважав таким. Його життя сповнене сили і слабкостей, перемог та невдач, прекрасних і сумнівних вчинків… В цьому й суть – він справжній і в той же час ним неможливо не захоплюватись. Та щоб до цього дійти треба читати біографію і спогади про нього, багато творів і не тільки ліричних… Взагалі, дуже бісить зацикленість на «Лебеді материнства», «Ти знаєш, що ти – людина?» і ще 2-3 інших, що вчать у школі. На мою думку, вони не є найкращими. І тут та сама проблема, що і з Шевченком та іншими відомими поетами – люди просто не знають інших віршів, але дуже хочуть повипендрюватися. Найгірше це виглядає у вшануванні: один і той самий текст на могилі, монеті, поштовій марці, інших речах… Та йопт, що з вами люди? В нього безліч прекрасних віршів! Так важко відкрити й знайти щось інше? Це ще один доказ байдужості. Все робиться «аби було», «бо так треба». Мало кому є діло до того, щоб Василь Симоненко зайняв не те, щоб заслужене, а хоча б високе місце у житті нашого суспільства. Ми навіть тут не можемо це зробити, а цілий світ досі не має уявлення про його існування. Кілька перекладів його віршів переважно є аматорськими і ніколи не видавалися. Я почав їх збирати у своїх спільнотах і сподіваюся, що колись можна буде випустити хоча б електронну збірку російською і англійською. Ми повинні відкрити Василя Симоненка світу, але досі не відкрили його для себе. Взагалі, схоже на те, що ті сторінки в соцмережах і сайт роблять більше для його популяризації, ніж держава і самопроголошена інтелігенція. Можна і потрібно ще стільки всього зробити, але ті, у кого є ресурси байдужі чи роблять щось суто з метою піару. Така іронія – Василю Симоненку було важко стати почутим за життя та після смерті, а зараз його по справжньому чути вже й не хочуть.

Іван Лендєл, Суб’єкт

9 років ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *