А я ходжу, не знаю — чому…

forest-manА я ходжу, не знаю — чому,
Чогось шукаю — не знайду.
Не розкажу ніде, нікому
Свою недолю і біду.
Поміж ялин, дубів зелених
По нетолоченій траві
Іду, і всі летять до мене,
Все в’ються думи в голові.
А відігнать немає сили:
Вони непрохані прийшли,
Прийшли і спокій розтопили,
Тривогу в душу занесли.
І з ким тепер їх поділити,
Хто розжене, розвіє їх?
Одні промовлять: «Ще не вмитий!»
У других просто збудять сміх.
А й справді, що кому до того,
Що хтось не спить, сумує хтось?
У нас і так, мовляв, лихого
Уже по вуха розвелось.
Над нами небо, бачте, синє,
Земля у травах молодих…
(А на землі — звичайні свині
В шовках і сукнях дорогих).
У нас без меж полів простори,
Заводи трубами димлять
(І все на те, щоб кікімору
І одягти й нагодувать).
Народ у днів оцих напругу
Ввіря нам думи і серця.
(А ми — негідники, злодюги
І патріоти гаманця).

comments powered by HyperComments
4 роки ago