Чую, земле, твоє дихання,
Розумію твій тихий сум,
Як на тебе холодні світання
Ронять пригорщами росу.
Знаю — зливи та буйні грози,
І роса в шумовинні віт —
То сирітські, вдовині сльози,
То замучених предків піт.
Назбирала ти їх без ліку
На роздоллі полів, дібров,
Що живили тебе довіку
Людські сльози і людська любов.
03.01.1961
Posted In: Поезія
