Скільки хникають вже коханці… (ФОТОЦИТАТА)
Вірш “Скільки хникають вже коханці…”
Вірш “Скільки хникають вже коханці…”
Видно, скоро зійду з роздоріжжя
На легеньку протоптану путь.
Хто росяного ранку знайде незаплакану квітку, той буде дуже щасливий.
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.
Цар Плаксій велів сердито:
«Хай із ними день при дні
Плачуть всі в країні діти,
Бо сміятись і радіти
У моєму царстві — ні!
І стояв він, тупий, плечистий
І байдужий, немов колода.
Помарніла, пішла, повернулась
І чекала чогось край стола,
Проклинала, востаннє здригнулась
І, напевне, навіки пішла…
Ображайся на мене, як хочеш,
Зневажай, ненавидь мене —
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.
Чую, земле, твоє дихання,
Розумію твій тихий сум