земля Archives » Василь Симоненко

Уривок з вірша “Земле рідна! Мозок мій світліє…”

Легко ніжність мою голубину збагнути,
ти сама, як святиню, її бережеш:
я сьогодні до тебе уже не прикутий
ланцюгами холодних безжалісних меж!

Поет зримо засуджує національне зрадництво, холуйство, вірнопідданство чужим хазяям.

Бо нива це — моя! Тут я почну зажинок,
Бо кращий урожай не жде мене ніде,
Бо тисяча доріг, мільйон вузьких стежинок
Мене на ниву батьківську веде…

Воскресайте, камінні душі,
Розчиняйте серця і чоло,
Щоб не сказали
Про вас грядущі:
їх на землі не було…

Я живу тобою і для тебе,
Вийшов з тебе, в тебе перейду

Сини! Сини! Барометри кирпаті
Людського спокою і завтрашнього дня!
Ми перед вами разом винуваті,
Що на планеті бійки і гризня.

Що можу я, коли дрімають люди?
Що можу я, коли заснули ви?

Для мене найсвятіша нагорода —
Потрібним буть, красо моя, тобі.

Ваша краса, ваша врода нерушена,
Ваше буяння, сади,
Владно ввійшли в моє серце зворушене
Та й залишилися в нім назавжди.

Благослови, добра доле, вередухо вперта,
На цій землі мені жити та на ній і вмерти.

Зі мною говорять могили
Устами колишніх людей,
І їх нерозтрачені сили
Пливуть до моїх грудей.