Василь Симоненко

Я в мареннях не раз вершини слави
Сягав і досягнуть ніяк не міг —
Замість вінків лаврових для забави
Мені череп’я кидали до ніг.

Попрощаемся, земле кохана,
рідна мамо, хороша моя.
Повернусь, як весна довгождана
знов на нивах твоїх забуя.

Жартів оцих не терплю,
що ж говорю — не знаю,
хлопців усіх люблю,
а одного — кохаю

Тільки, бачите, він був
трохи несвідомим
й гарбуза собі здобув
ясно, річ відома.

Дівчино, скажу тобі відверто,
Ти не ображайсь за прямоту:
Я люблю тебе таку уперту,
Отаку лукаву і просту.

Шлях у всіх кінчається труною,
Кожному призначена межа,
Де порветься тихою струною,
Муками натягнута душа.

Мгновенье каждое нельзя вновь пережить нам,
Чтоб заново и правильно прожить.

Це ж моя прекрасна,
мов зоря незгасна,
в битвах завойована,
в праці загартована
рідна сторона.

Не страшні всі лиха, перешкоди й муки
Для сердець гарячих, вірних, молодих.

Біля клубу — бо у клубі тісно —
Молодість бадьора і жива.

Адміністрація не займається написанням творів. Тексти знайдено в інтернеті і подано без виправлень. Василь Андрійович Симоненко родом з Полтавщини —…