Здоров, Олексо!
Знову пишу тобі лежачи, — кепські в мене справи, брате. Коли б не Люсьєн та мама, то, мабуть, вже й ноги відкидав би. Більше місяця минуло після операції, а я досі не встаю, і ніхто не скаже, коли я вже перебреду оцю калюжу анемії!
А жити, Льошо, хочеться страшно, бо ще ж мозок у мене світлий, і дещо Симон зробив би ще, аби тільки хоч трохи сил вернулося. Ну, нічого, будемо виглядати новин з хорошого краю.
Даруй мені, що так багато пишу про себе, але кому ж мені ще поскаржитися, як не тобі? Не думай тільки, що я розхникався і роблю з Комара Крамаря.
У нас саме в гостях Люба з Новаків. Якби ще й ти до неї, то разом поласували б хлібом і білим, і сірим. А чорного — кажуть, хоч греблю гати. Безкінечні черги за іншими продуктами — молоко, масло, крупи і т. п.
На свято в нас теж була химерна новина — різні написи на стінах і парканах.
Ніяких ліків не треба мені, а от якщо у вас є такі речі, як мандарини чи апельсини, то було б не зле одержати їх бодай кілька штук. Зможеш — пришли, тільки швидко. За гроші не турбуйся.
Як Вадим і дружина? Обнімаю їх. Мої домашні теж прилучаються до цього. Здається, все. Пробач хаос. Тисну клешні.
22.11.1963