До Людмили Півторадні (у заміжжі — Симоненко)[9]

IX

Здрастуй, малеча!
Якби нас не переслідувала лиха доля, то зараз я б не шкрябав тобі листа, а просто сиділи б з тобою в хаті і цілувалися. Тепер уже майже точно можу сказати, що прибуду додому 16-го або 17-го. Раніше ніяк не виходить, бо тільки 15-го треба підписувати призначення. Отакі-то діла, не дуже втішні, як бачиш.

Настрій у мене такий поганий, що і писати немає особливого бажання. А за тобою так скучив, що аж самому страшно. Перспективи у мене дуже нерадісні. Точно поїдемо на цілий місяць у військові табори, а перед цим ще десять днів будемо загоряти на військовій кафедрі. Одним словом, моя голубко, дуже багато у нас буде розлук. Та ще й екзамени по-чортячому якось сплановані: перший — 1 червня, другий — 12. Після цього перерив до 25, а там заряджайся на цілих 40 днів. Отакі-то діла, Малюсю.

Ти не злися, що я мало писав тобі, — їй-богу, був страшно зайнятий, та й зараз роботи по вуха. Від тебе ж ні слуху ні духу. Ніколи чи лінь? Цікаво, чи поміняла ти вже паспорт? Дивися, чарівна дружинонько, щоб твій примхливий чоловік не надув свої гіркі від тютюну губи. Між іншим, вони зараз значно зменшились у розмірах, мабуть, одпухли.

Я дещо купив, але не напишу. Приїду — тоді подивишся. Добре?

Люсь! Бачиш, як я стараюся вгодити малечі — пишу такого довгого листа, що якби не тобі, певне, зроду б не витерпів. Я люблю мою маленьку грішницю. І дуже скучив за нею. От-от приїду. Жди дужче, то скоріше дома буду.

Цілую твої маленькі ручки, ті самі, якими ти рибу чистила <…>.

Ґуд бай, Люся.

Привіт рідні.

Твій Симон.

13.06.1957

4 роки ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *