Чолом тобі, Миколо!
Обміркував твою пропозицію. Зараз ніяк не можу прийняти її. Треба протриматися тут хоч до 100-річчя Тарасового. Та й по його слідах ще не походив. Замкнутися ж у заводській тираженції — значить зректися найдорожчого для мене — деревні. Я таки селянин по крові.
Хоч і нудоти тут багато, хоч інколи вити на місяць хочеться від самотності, але без цього, мабуть, ще важче буде.
Ти тільки не ображайся за мою дурість.
Приїзди на травневі свята в гості з Ніною і Дідком [прізвисько В.Діденка], якраз вони з паскою збігаються. Сходимо Богу помолимося в церкві, у гріхах сповідаємося. У мене ж церква під боком.
Коля, мені вже незручно тобі нагадувати про свою горе-збірку, але ти якось таки забери її в Михайла Панасовича та хоч мені поверни назад. Буду синові вірші читати. Я ж розумію, що в нього й без мене клопоту вистачає.
Вітаю щиро Ніну, Васька Діденка, Сингаївського та іншу нашу братію.
Бувай здоровий.
Твій Симон.
Квітень 1959
