Добрий день, дорогий Миколо!
Спасибі тобі за листа, він вніс розраду в моє нудотне парубкування. Зараз усі мої роз’їхалися, і я став повноправним самодержавцем на 33 м2. Не вистачає скіпетра і корони. Трон я спорудив з подушок і, вилежуючись на ньому, керую своєю імперією. Порядок у мене не гірший, ніж у будь-якій солідній державі — уже тиждень не заміталося. Сьогодні, правда, має приїхати Люся, так що я знову стану сателітом.
Пишеться мені дуже важко, бо заїдає ота газетна текучка, яка легко робить людину автоматом. Будь вона неладна!
Можна порадіти за Колю Єременка — він одержав дуже втішну відповідь з видавництва. Наступного року якась його книжка таки виплюнеться з ротації. Але дивитися на нього мені боляче. А втім, на мене збоку теж, мабуть, не дуже приємно зиркати.
Галя збирається навідатися до тебе наступної неділі. Отже, хоч раз ти переночуєш по-людськи. Сперматозоїди хай тебе не бентежать. Їхній бунт — це відрадне явище не тільки для тебе. Це — ознака живучості нашої нації. Доки в наших хлопців грають гормони, доти не переведеться наш козацький рід. Як кажуть в народі: «Якби не було Василів, не було б дітей на селі».
Ми народились в муках, щоб родити,
Синами обезсмертити свій рід,
Щоб квітував на диво всього світу
Козацький геніальний родовід!
Дерзай, Колю, в світлі цієї цитати, яку я вишкріб із своєї писанини. Бо, незважаючи на те, що мене щоднини грабує газета, я таки примудрився вшкварити поганеньку поему.
Якщо побачиш Крижанівського, то, будь ласка, запитай у нього адресу. Я хотів би порадитися з ним в одному ділі. Це відносно аспірантури. Все-таки газета — це смерть, а мені не дуже хочеться побувати на своїх похоронах.
Малярійно комплектую другу збірку.
Що тобі ще написати? Хіба нову передачу вірменського радіо. Арменский радио получил вопрос: «Когда люди будут жить адной семьей?» Арменский радио атвечает: «Когда на земле астанется адин семья…». На жаль, цей хмурий гумор має ґрунт під собою.
Ну, бувай, Миколо.
Нехай тобі легко дишеться і легко пишеться.
Василь.
19.09.1962
