До Людмили Півторадні (у заміжжі — Симоненко)[14]

XIV

Люсьєн!

Набравши повні груди свіжого черкаського повітря (цигарку тільки що погасив), гукаю тобі з берегів синього моря: Драстуй! Привіті Салют!

Я живий. Мати жива. Олесь живий. Сусіди живі. Усі знайомі й незнайомі теж живі, крім тих, хто необачно вмер.

Учора одержав твого листа. Сьогодні одержав перші після відпустки гроші. Спішу випити 100-грамівку за розквіт твоїх сил і здоровля. Другу стограмівку вип’ю за твою нев’янучу вроду. Будьмо!!

У Москву мене ще не дуже просять.

Новин немає і не передбачається.

Я саме пишаюся, мов індик, бо у московській «Литературной газете» про мене маститий критик сказав 10 рядків петитом. У тебе очі на лоба полізуть з подиву, коли ти вичитаєш там, що я «самостоятельний». Отаке-то.

Хіба у Ворзелі мало хвйцьких парубків, що ти нудьгуєш і читаєш ідіотські детективи? Сеньйоро! Ми втратили 14 крб. за путівку не для того, щоб ти повернулася з Ворзеля черницею або баптисткою. Дерзай, дєтка, розбивай парубоцькі серця каправо й наліво, розколюй їх, мов горіхи. Лушпиння тільки не привозь додому.

Ну, бувай!

Тут стоїть ціла черга твоєї і моєї рідні, а також з сотню твоїх поклонників. Кожен намагається поцілувати тебе. Перший у черзі Ігор. Поцілунки висилаю бандероллю.

Ґуд бай.

Твій кволий чоловічок.

Між 6 і 17.09.1962

Letyshops [lifetime]
5 років ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *