Поезія Archives » Сторінка 16 з 38 » Василь Симоненко

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

І сьогодні вклоняється серце моє
Тій земній, соромливій, жагучій жіночості,
Що красою життя — материнством — стає.

Втюпили в землю порожні очі,
На тім’ях — сивіє рілля.
Мозок не родить.

Ти не бійся дивитись
в мої розтривожені очі,
очі —
вікна моєї душі.

Із очей на білі щоки
Так і ринули потоки:
— Де мій м’яч? Де мій м’яч?

І тільки тих поважають мільйони,
Хто поважає мільйони «Я».

Навіщо метушитися? Для чого
Обстоювати власну правоту,
Хвалить свої діяння і дороги,
Виправдувать мотиви і мету?

І той ніколи не доскочить слави,
Хто задля неї на землі живе.

Ти ждав її,
То чому ж дикий жах
Замість блаженства
У твоїх очах?

Нові покоління, як обнова,
В лоні сповиваються твоїм.
І дідівська гордовита мова
Служить вірно і слухняно їм.

І стояв він, тупий, плечистий
І байдужий, немов колода.

Говоріть голосніше, ридайте більше —
Може, й прилипне комусь до рук.
А ні — то зав’язуйте пояс тугіше,
Ідіть і глитайте брук.