Поезія Archives » Сторінка 13 з 38 » Василь Симоненко

Як усе на світі зрозумієш,
То тоді зупинишся
І вмреш!

Мріяти й шукати, доки жити,
Шкварити байдужість на вогні!..

Але в штормову годину,
Як море бурунить гнів,
Потрібна зайва краплина,
Щоб вийшло воно з берегів.

Їх би за ґрати! їх би до суду!
Їх би до карцеру за розбій!
Доказів мало??? Доказом будуть
Лантухи вкрадених вір і надій.

Та право материнства —
За тобою!
І син в колисці пісню наслуха.

Дерева не сплять. Між будинками подихом ночі
Хилить додолу їх. Осінь зникає в пітьмі.

Для мене найсвятіша нагорода —
Потрібним буть, красо моя, тобі.

Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.

Я маленький льотчик,
Я зробив літак
І на нім літатиму,
Як Коккінак.

Чому ви лише повторяєте?
Де ваші власні думки?

Хоронили байдужість.
Ніжнішали квіти,
Били в бубони неба
Розчулені віти —
Воскресала любов!..

Пошли мені, Боже, хоч ворога,
Коли друга послати жаль!