Тиша і грім: III
Сам я сонний ходив землею,
Але ти, як весняний грім,
Стала совістю і душею,
І щасливим нещастям моїм.
Позначка: життя
Окрайці думок (22.07.1963)
Ні, не так я мріяв жити, як живу. Щасливий той, хто хоче мало від життя, — він ніколи не розчарується в ньому.
Окрайці думок (6.07.1963)
Не знаю, чи це кожному властиве, чи тільки зі мною таке буває. Часто сумніви нищать будь-яку впевненість в своїй мужності.
Спогади Михайлини Коцюбинської
Він казав, що доки людина живе, бореться, творить, довкола неї утворюється певне коло – людей, понять, стереотипів, мет, створюється якийсь стабільний світ.
Ви плачете? У вас, напевне, горе…
Та хай ніколи смуток не поборе
Нестримної любові до життя.
Можна
А живуть століття після смерті
Ті, що роблять те, чого «не можна».
Проходять дні. Життя стікає…
Я жду весни, але її немає,
Вона до мене не приходить в гості.
Я
А часто хочеться закрити очі кляті,
Забути все і в затишку глухім
Кубельце звити, завести свій дім,
Щасливим бути, як дурак на святі.
Кому потрібне моє життя, коли воно не потрібне мені?
Кому потрібне моє життя, коли воно не потрібне мені? Я стомився.
Немає смерті. І не ждіть — не буде…
І в сіру ніч, коли мене не стане,
Коли востаннє римою зітхну —
Я не помру, лиш серце в грудях стане,
Схолоне кров, а я навік засну.
Не докорю ніколи і нікому…
Моє життя — розтрощене корито,
І світ для мене — каторга і кліть…
Та краще в тридцять повністю згоріти,
Ніж до півсотні помаленьку тліть.