з російської Archives » Василь Симоненко

Помарніла, пішла, повернулась
І чекала чогось край стола,
Проклинала, востаннє здригнулась
І, напевне, навіки пішла…

Бери свій човен, на далекий полюс
Пливи крізь лід — і тихо забувай,
Як там любили, гинули, боролись…
І пристрастей забудь відомий край.

Може, щастя і справді швидке та минуче?
Може, я вже ослаб і зістарився теж?