вірші Archives » Василь Симоненко

Чи сприймуть їх колись
І прочитають люди —
Побачимо.
Прощай, товариш мій.

«Терорист» повернувся до дзеркала і простягнув руку… Шворень стукнув його карафкою по тім’ї і жбурнув гостя за двері.

Щоб зі мною вона не возилась,
Не шептала мені по ночах,
Що давно моя гордість втопилась
У бездонних твоїх очах.

Дружба з ним дала мені багато хорошого. Говорили ми рідко, але, здається, завжди відверто.

Почалося з віршів, кінчилося несподіваними поцілунками. Потім було багато розчарувань і, можливо, горя.

І я вирішив, що моя писанина теж тупа, а я цього не відчуваю, як вони. Цього ж вечора зарікся будь-кому показувати свої вірші.

Який же в біса я поет,
Коли живу, як пень, без мислі,
Коли годяться лиш в клозет
Мої вірші нудні і кислі?!