Початок студентства. Запис №3

Сорок четверта кімната, в яку я одержав ордер, виявилася зайнятою. Комендант упхнув мене в п’ятдесяту:
— Поживи два дня здесь. Потом перейдешь в другую.
Заперечувати я боявся.
Увечері зібралися всі мешканці — їх було більше десятка. Виявилося, що всі вони — літератори. Вже знайомий мені Володимир відкрив товстий, як Біблія, зшиток і з пафосом викрикував вірші. Його тезко — драматург — розповідав про свої зв’язки з письменниками і смакував свої п’єси. Високий і худий Ваня — «деревня» ще більша, ніж я, — читав послання президенту Трумену, викликаючи його на поєдинок. Всі захоплювалися, кричали, щось доводили.
Це видовище мене потрясло. Я бачив, що їх вірші, як і балаканина, були нікчемними. Це ж так просто, зрозуміло. І я вирішив, що моя писанина теж тупа, а я цього не відчуваю, як вони. Цього ж вечора зарікся будь-кому показувати свої вірші.
Таким був перший крок до цивілізації.

4 роки ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *