щастя Archives » Сторінка 2 з 3 » Василь Симоненко

Якби того, що в мріях маю,
Хоч краплю мати наяву.

Сам я сонний ходив землею,
Але ти, як весняний грім,
Стала совістю і душею,
І щасливим нещастям моїм.

Я люблю тебе просто — отак, без надії,
Без тужливих зітхань і без клятвених слів.

Полюби і зрадь через хвилину,
Та хоч на хвилину полюби!

Ні, не так я мріяв жити, як живу. Щасливий той, хто хоче мало від життя, — він ніколи не розчарується в ньому.

Зловісна тиша. Холодно і млосно.
О, чим її, прокляту, розірвать

А я іду по вулиці сонливій —
На біса тут компанія шумна

Мені своїх поклонників чванливо
По тричі в день нагадує вона.

На холоднім білім тротуарі
Білий сніг притрушує сліди.

І банально бряжчать гітари,
І ридання, і пошлий сміх.
І шалені сердець удари,
Хаотичний думок розбіг.

Полюбив — як сказать, не знаю,
та й потреби у тім нема,
я щасливий, що я кохаю,
ну, а решта мені дарма.

На чорні скелі бризка снігом піна,
Ревуть пороги у тупій злобі,
І десь далеко води голубі
Тривожить ніжна пісня мандоліни.