розлука Archives » Василь Симоненко

Уривок з вірша “Встає над нами сонце, як вставало…”

Спочатку я кинула конверт на підлогу і люто топтала його ногами. Я мстила тому кривляці за чотири довгі роки, що він забрав у мене.

О друже мій, попереду розлука,
А зустрічі — чи трапляться вони,
І наші спільні радощі і муки
Чи випливуть із серця глибини?

У поїздах зустрічних на зупинці
розлука й незнайомих не мине,
як хтось крізь шибу гляне в вічі жінці
чи крадькома рукою їй махне.