про життя Archives » Сторінка 8 з 9

По лузі травами зеленими
З газетою зім’ятою в руках,
Натхнений рішеннями пленуму,
Я лину на побачення, мов птах.

Раби будували замки й храми,
Сіяли й жали — раби.
Труд їх стоїть над віками —
Свідок життя й боротьби.

На чорні скелі бризка снігом піна,
Ревуть пороги у тупій злобі,
І десь далеко води голубі
Тривожить ніжна пісня мандоліни.

Кусень хліба, молоко в торбині,
Босі ніжки, збиті до крові, —
Гонить хлопчик гуси по стежині,
Прутиком похвиськує в траві.

Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.

Не журись, моя хороша,
Ну послухай і не плач —
Зароблю я купу грошей
І вернусь назад — багач.

І в сіру ніч, коли мене не стане,
Коли востаннє римою зітхну —
Я не помру, лиш серце в грудях стане,
Схолоне кров, а я навік засну.

І на стежках, порослих будяками,
Що обминали зморені діди,
Я залишу мужицькими ногами
Хай не глибокі, та чіткі сліди.

Моє життя — розтрощене корито,
І світ для мене — каторга і кліть…
Та краще в тридцять повністю згоріти,
Ніж до півсотні помаленьку тліть.

Вже два десятки стукнуло хлопчині,
І вже під носом натяк є на вус.
Лише для мами я в одному «чині» —
Як був малим, так, певне, і лишусь.

Ні, я, коли впаду в обійми смерті,
Не заволаю слізно: «Зупини!»