…Слабке створіння! Помилка природи!..
І ти заглибся в працю. Всі примари
самотності від тебе розбіжаться.
І ти заглибся в працю. Всі примари
самотності від тебе розбіжаться.
А сніг скрипить. Невже це кроки смерті?
Ті, що знаходять підкову, ніколи не думають про того, хто загубив її.
Вони вже давно сказали одне одному все, що мали сказати. Власне, їм було про що говорити лише перші два-три роки.
Хоронили байдужість.
Ніжнішали квіти,
Били в бубони неба
Розчулені віти —
Воскресала любов!..
І стояв він, тупий, плечистий
І байдужий, немов колода.
Упаде байдужості маска,
І сполохана вгледиш ти,
Скільки в тиші чаїлося ласки,
Скільки в грубості — теплоти.
Розіб’ється човен об скелі,
Об гранітну байдужість твою.