Тихіше, оратори балаганні!
Одчайдушно і люто кричу:
Сьогодні я зізнаюся в коханні
Кострубатому Вані Драчу!
Баню! Моє довір’я
Занадто сліпим стає,
Я хочу собою змірять безмір’я,
Безмір’ю серце віддать своє.
У мене натура, мабуть, жіноча:
Такий я ніжний, немовби чорт,
Я часом тебе цілувати хочу
Й плювати словами в букети морд.
Яка ти в біса мені опора?
Які в тебе, Йване, чини?
Ходить досада моя прозора,
Стукає в душу твою:
— Одчини!
Іване! Візьми й закохайся в мене.
Хіба тобі важко?
Візьми й полюби!
Хай сяде щирість,
Проста й шалена,
На наші хохлацькі лоби!
02.02.1962
Posted In: Посвяти
