Луг дихне в обличчя прохолоду,
Зірка скотиться і в лози упаде,
Тихий сплеск весла об темну воду
І зітхання молодих грудей.
І крізь воду тихо світять зорі,
Ніби все завмерло навкруги,
Верб рядок схилився, мову горі,
Усміх вій, знайомих, дорогих.
Де було це? Марилося? Снилось?
Може, лиш в уяві мимохіть
Та весна чарівлива створилась,
Щоб у серці мрією бриніть.
1954
Posted In: Поезія
