Дерев’яний ідол

Я побачив, що в тебе згинаються ноги,
І від подиву мало не вмер.
Дерев’яний мій ідоле, це ж задля кого
Ти дугою зробився тепер?

Та замовкни, рипуча істото,
Упади на коліна і нишком тремти!
Все одно до кінця не одкриєш підлоти,
Що ховаєш у черепі ти.

Я від тебе в екстазі, я пальці гризу:
— Як ти дуба в собі поєднав і лозу?
В тебе честі нема, тож немає і стиду.
Процвітай і живи, дерев’яний гібриде!
Будеш, ідоле мій, ти міцний і здоровий,
Доки буде живить тебе дощ паперовий.

31.12.1961

4 роки ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *