Я в світ прийшов не лише пити й їсти…
І на стежках, порослих будяками,
Що обминали зморені діди,
Я залишу мужицькими ногами
Хай не глибокі, та чіткі сліди.
Дні і ночі думать про тебе…
Минуле не вернуть…
«Я для тебе горів…» (Євген Сверстюк)
Одним кортіло його сфотографувати, інші просили книжку з автографом, і то при тому, що був він одним із бідних журналістів і «поетом без книг».
З нагоди ювілею В. Симоненка в Черкасах виступить хор ім. Верьовки
на території Київського національного університету ім.Т. Шевченка, де навчався Василь Симоненко, встановлять пам’ятник поету.
Гуманістичний пафос поезій В.Симоненка
Адміністрація не займається написанням творів. Тексти знайдено в інтернеті і подано без виправлень. Витязем молодої української поезії називаємо вічно юного,…
Не докорю ніколи і нікому…
Моє життя — розтрощене корито,
І світ для мене — каторга і кліть…
Та краще в тридцять повністю згоріти,
Ніж до півсотні помаленьку тліть.
Вже два десятки стукнуло хлопчині…
Вже два десятки стукнуло хлопчині,
І вже під носом натяк є на вус.
Лише для мами я в одному «чині» —
Як був малим, так, певне, і лишусь.
Упала ніч…
Не упадуть на груди пишні коси
І не торкнуться руки теплих пліч…
Ходить хлопець кругом хати…
Білі вишні огортає
Темрява сумна,
А дівчина все зітхає
У саду одна.
Розтягну я ввечері гармонію…
І піду задьористо до клубу —
Хай шугає пісня поміж віт…
Може, вийде з хати моя люба
І мені всміхнеться з-за воріт.
А в долині чебреці…
Поміж ними цвіркачі
Цілий день і уночі
Будять спокій хорами…