Вечір пам’яті Василя Симоненка об’єднав покоління

Джерело: Черкаський край

Цьогорічний вечір пам’яті поета-гуманіста Василя Симоненка — уже 24-те різдвяне пошанування журналіста й письменника, чиє життя було тісно пов’язане з Черкащиною.

«Найкраще поет почувався у колі черкаських колег-журналістів»
Борис Олійник вважав, що черкаський період у житті Василя Симоненка був найбільш творчим і цінним: «Осмілюсь твердити: найкраще поет почувався у колі черкаських колег-журналістів, куди він подався після четвертого курсу… Як на мене, черкаський період склався найщедрішим і в плані творчому, і в родинному».
Колега-журналіст Петро Жук, який був поруч із Василем Симоненком із першого до останнього дня життя поета в Шевченковому краї, опісля згадував: «Опинившись у Черкасах, в оточенні журналістів, які пройшли Крим, Рим і мідні труби, зі своїм світобаченням подій, вільнодумством, Симоненко відразу відчув себе в цьому колективі своєю людиною. Допомагали цьому й численні відрядження, зустрічі з людьми, які не зламалися і наперекір долі творили добро, боролися зі злом».
«Василь нічого не писав «у стіл», не було в нього й «захалявної книжечки», як ото у Шевченка. Всі свої поетичні одкровення він виносив на люди і не вважав якісь навіть дуже незвичні рядки чимось забороненим, якоюсь антирадянщиною, з якою треба ховатися. Сказати саме це і саме так він вважав своїм моральним обов’язком. Це був чистий голос тогочасної епохи, позначеної так званою хрущовською відлигою. Голос безкомпромісності й рішучості, надії і сподівань», — розповідав у листі до редакції газети «Черкаський край» Володимир Руденко, який свого часу працював із Василем Андрійовичем у «Молоді Черкащини», а нині живе у Львові.
Для колективу редакції газети «Черкаський край» Василь Симоненко близький насамперед тим, що у «Черкаській правді» з липня 1957 по березень 1960 року проходив свій професійний і творчий гарт. Ми трепетно шануємо пам’ять про колегу: збираємо і публікуємо спогади сучасників, його книги, в редакцію пишуть, приходять ті, хто його знав і любив. У приміщенні редакції є музейна кімната «Робочий кабінет Василя Симоненка», присвячена його життю і творчості.


Для нас прикметна традиція: кожного року лауреати Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка відвідують кімнату-музей «Робочий кабінет Василя Симоненка», дарують музею свої книги, високо поціновані премією. Цьогорічні лауреати не стали винятком (на знімку).

Симоненківські пошанування
Традиційно Симоненківські пошанування відбуваються у різдвяні дні, приурочені до дня його народження. Цього року 8 січня витязю молодої української поезії виповнилося б 84, та зарані він молодий і сповнений надій пішов із життя — у 28 літ.
На літературно-мистецькому вечорі «Чуття великої любові», що відбувся 10 січня у філармонії, вітали лауреатів Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка 2018 року. Встановлена Черкаською обласною радою та облдержадміністрацією за підтримки Національної спілки письменників України, Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім.Т.Г.Шевченка та Ліги українських меценатів, премія заохочує професійних і непрофесійних літераторів до творчих пошуків і написання високохудожніх літературних творів громадянського звучання.
Як повідомив інтелектуальній громаді голова конкурсної комісії Володимир Поліщук, у номінації «За кращу першу поетичну збірку» лауреатом визнано Сергія Сіваченка з містечка Хорошів Житомирської області за збірку поезій «Еволюція на граніті». У номінації «За кращий художній твір» — черкащанку Людмилу Тараненко за збірку поезій «Стоїть душа перед порогом…». Премію лауреатам вручав заступник голови облдержадміністрації Констянтин Омаргалієв, який також озвучив вітальну адресу керівника області Олександра Вельбівця.
Молодий поет і журналіст, випускник факультету журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка (як і Василь Симоненко) Сергій Сіваченко назвав Симоненківську премію найбільш престижною для молодих літераторів, яка відкриває шлях у велику художню творчість.
Представниця зрілого покоління черкаських письменників Людмила Тараненко під час отримання премії зізналася, що 24 роки тому — 10 січня 1995 року — на першому великому вечорі пам’яті Василя Симоненка в драмтеатрі була ведучою. У тому вечорі брали участь мама Василя Андрійовича — Ганна Федорівна Щербань, делегація з Києва на чолі з Миколою Сомом, черкаські письменники. Унікальність молодого Василя Симоненка дуже добре охарактеризував Василь Стус: «На голос Симоненка, найбільшого шістдесятника із шістдесятників, поспішала молодь. Час поспішав так само».
Голова Черкаської письменницької організації Володимир Поліщук поділився приємністю, що обласна влада нещодавно переглянула розмір Симоненківської премії, збільшивши її з 30 до 50 тисяч. Тож надалі за кожною номінацією лауреати отримуватимуть по 25 тисяч гривень винагороди.

Тетяна КАЛИНОВСЬКА

1 місяць ago

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *