Молодіжний незалежний театр «Т.АКТ» представив у Полтаві поетично-біографічний ескіз пам’яті Василя Симоненка «Перехожий». Виручені за квитки кошти митці передали на підтримку воїнів АТО
З миру по нитці…
Насправді прем’єра театральної постановки відбулася ще у січні. Проте, як відомо, попит породжує пропозицію. Відтак артисти колективу із задоволенням ще раз втілили на сцені героїв ескізу про видатного поеташістдесятника, але вже винятково з благодійною метою. Кошти, зібрані від продажу квитків, передали «Полтавському батальйону небайдужих». За два покази, у Полтавському краєзнавчому музеї імені В. Кричевського та Полтавському літературномеморіальному музеї В.Г. Короленка, на потреби українських бійців театрали зібрали понад 660 гривень.
Режисерпостановник молодіжного театру «Т.АКТ» Олена Суптеля розповіла, що колектив одностайно вирішив допомогти армії.
– Усі ми зараз тут у мирному місті. І дівчата, і хлопці, але всі небайдужі. Нам дуже захотілося якось підтримати захисників. І якщо у нас з’явилася можливість допомогти безпосередньо театральною діяльністю, то ми це зробили із задоволенням, – зауважує Олена.
Волонтеркоординатор «Полтавського батальйону небайдужих» Олександра Сиротенко зазначила: її особисто тішить не лише те, що молоді й талановиті прагнуть допомогти нашим бійцям – вони показали правдиву сторінку української історії.
– Митці зобразили її без купюр, не так, як писали в радянських книжках, а так, як було насправді, – додала Олександра.
Вони розповіли історію з кінця
У поетично-біографічному ескізі не було поетапної демонстрації життєвого і творчого шляху Василя Симоненка. Глядачі поринули у найбільш вагомі моменти життя поета і журналіста в зворотному порядку. Основний акцент зосередили на події, яку ще кілька десятків років тому старанно завуальовувала радянська влада. Але саме це стало переломним моментом у житті нашого земляка.
У 1962 році журналіст і поет Василь Симоненко разом із художницею Аллою Горською знайшли місця масових поховань жертв сталінських розстрілів. Вони оприлюднили цю інформацію, автоматично підписавши собі смертний вирок.
У постановці молодого полтавського колективу на противагу образу поетаборця з режимом представили вірних слуг системи, «тінь доби» – агентів НКВС. А ще – щиро переконаних у щасливому радянському майбутньому дівчатпіонерок.
Водночас у ескізі показують й іншого Василя Симоненка. Чоловіка і друга. Зобразити його з цього боку акторам вдалося на основі листувань поета з дружиною та спогадів кращого друга Миколи Сома. І, звісно, усю багатогранність душі нашого земляка, допомогли пізнати його щоденникові записи.
– «Ні, не так я мріяв жити, як живу. Щасливий той, хто хоче мало від життя, — він ніколи не розчарується в ньому. Найпростіший і найкоротший шлях до так званого щастя — стати обивателем. Мозок, здатний породжувати мислі, не здатний зробити його власника щасливим», – цитує Василя Симоненка виконавець головної ролі Михайло Кишкань. Актор говорить, що давно захоплювався творчістю поеташістдесятника. Тим більше, що Михайло теж із Лубенського району.
– Я не ставив собі за мету скопіювати. Кожен актор повинен мати власну думку, власний стиль і прочитання образу. Тож я втілив на сцені своє бачення образу Василя Симоненка. А правильно налаштуватися мені допомогло те, що це мій земляк не тільки як полтавець, а і як лубенчанин, – підкреслює Михайло Кишкань.
Режисерпостановник Молодіжного театру «Т.АКТ» Олена Суптеля сподівається, що їхня постановка змусить глядачів переосмислити постать видатного поета шістдесятника.
– Ми створили ескіз, щоб глядач міг подумати. Це композиційний прийом для сприйняття. Радилися і працювали усі. Десь тижні два збиралися колективом лише для обговорення, пробували різні прийоми. Зрештою, дійшли такого рішення і не шкодуємо, – зазначила Олена Суптеля.
Ірина СОЛЯНИК
Події та коментарі