Дорогий Григорію Порфировичу!
Щиро дякую Вам за Тувіма. Це для мене була справжня радість — і те, що Ви згадали мене, і те, що такий поет з’явився на українському небі. Коли б я не знав Вашої доброти, то був би певен, що Ви не раз згадували мене незлим тихим словом. Все ж Фельдека я переклав, хоча дуже боюся за ті переклади. Адже, якщо не зважати на кілька дилетантських препарацій над Блоком і деякими білорусами, то можна сказати, що я в цій справі іще навіть не допризовник. […]
Я не прошу поблажливості, а хочу тільки, щоб Ви не втрачали в мене віри остаточно — можливо, я ще й зроблю щось путнє. Буду Вам дуже зобов’язаний, якщо Ви напишете кілька слів про те, чого варті мої переклади.
Я дістав листа від О. Зілинського з Праги. Прохає нових віршів для антології, котру вони компонують. Але Ви, мабуть, це знаєте.
Живу дуже тихо, без новин. Вітайте спільних знайомих і друзів, бо я саме нікому не пишу.
З пошаною В. Симоненко.
4.06.1963, Черкаси
