VIII
Здравія желаю!
Одержав твою писанину і був неймовірно вражений. Як це ти, стерво, нарешті зважився написати аж сторінку? О титан, о найплодовитіший писарчук серед письменних, о Геркулес пера! О! О! О! Я задихаюся від захоплення. Я непритомнію. Іди, дєтка, на грудь мою рахітичну, я тебе поцьомаю.
Я живу неймовірно весело, аж плакать хочеться. Збираюся купити гантелі з метою формування своїх кволих біцепсів. Запрошую тебе на товариську зустріч з боксу. Можеш приїхати під час зимових вакацій. Твоя фіолетова морда давно не з’являлася в нашому древньому граді. Кілька дівиць тебе охоче обвили б своїми ніжними і білосніжними передніми кінцівками. Серед туземок військові надто популярні.
Надсилаю тобі кілька вирізок з газет. Ці речі написані давно, але видрукувалися вже в цьому році. Читай. Книжка вийде, мабуть, у цьому році.
Ну, будь. Бо ще втомишся від моєї балакучості.
Ага, якщо бажаєш почитати більше мого писання, то зайди в редакцію «Жовтня» до Лучука. У нього лежить моя поема «Троянди в траурі» (про нашого прадіда Трохима) і штук вісім віршів. Звичайно, у поемі є домисел, але без нього ж не можна.
Ну, бувай.
Дзвінкий поцілунок.
Твій Симон.
Квітень 1962
