X
Дон Кіхоте гордого атомного віку!
Б ’є тобі чолом літературний Санчо Панса. Передай привіт мілітаристові і прозаїкові Старостіну, а також вручи йому це кастроване оповідання. Свої чисті, мов перли, сльози і брудні матюки за кастрацію нехай посилає на адресу міжнародного імперіалізму, який примушує нас бути пильними.
Мені хочеться, щоб у літературу можна було приходити отакечки:
— Смір-на! Ша-гом арш! Ать-тьва! Ить-тьва! Шірє шаг! Р-рьота, стуй!
Ми вже на Парнасі. Через годину приїдуть спекулянти з Кавказу, і наш товаріщь старшіна вручить нам лаврові вінки. Безсмертя, мов слухняний пес, облизує наші волохаті ноги. Музи (голенькі) витанцьовують модерний там-там, а охриплий Вакх ледве встигає розливати вино і нектар.
На жаль, до цього ще не додули, і на Парнас доводиться лізти рачки.
Чого ти здумав показувати зуби Сонцю? Виходить, ще не вмерла твоя Муза? Надішли, що ти там утнув. Може, й видрукується. Для різноманітності кидаю в твій жолоб навильник силосу:
Може, так і треба неодмінно,
Як чинить уже завикли ми:
Падати слухняно на коліна
Перед геніальними людьми.
Вихвалять, і славити, й кричати,
Роздувати фіміамів дим —
Геніїв між нами небагато,
То чому б не поклонятись їм?
Але я зібрав би всіх титанів
І сказав би, знявши капелюх:
— Я не буду вам співать пеанів
І хвальбою лоскотати слух.
Ви усі розумні та відверті,
Тож скажіть по щирості мені:
Хто й за що вам дарував безсмертя,
Хто й за що продовжив ваші дні?
Говоріть, кричіть, щоб всі узнали,
Втямили нарешті до пуття:
Смертні вам безсмертя дарували,
Смертні вам продовжили життя!
Щоб надійно крила соколині
Вас у небі вічності несли,
Мудрості своєї по краплині
Смертні вам, як бджоли, віддали.
Вас, як прапор, підніма людина
В боротьбі за правду проти тьми.
Тож безсмертні! Станьте на коліна
Перед нами, смертними людьми!
Нєх жиє праця, простота і щирість! Слава людині! І тобі слава, і мені трішечки!
Вперьод до сяючих вершин людської мислі і гідності.
Бувай здоровий.
Твій смертний Симон.
11.06.1962