До Людмили Півторадні (у заміжжі — Симоненко)[7]

VII

Люся!
Я пишу, бо як говоритиму, то обов’язково заплутаюся і намелю дурниць. І потім тобі не подобається моя звичка демонструвати свої коряві зуби.

Хочу сказати тобі ось що: будь я останньою людиною, якщо хоч думав тебе обдурити. Я втопився в твоїх синіх очах. Якби інша дівчина посміла про мене подумати так, як ти, запевняю тебе, що в кращому разі я ніколи з нею не розмовляв би навіть про погоду. Але на тебе я навіть образився не дуже, бо ніхто ще мені так не заморочував голови, бо немає такої хвилини, щоб я не думав про тебе, і немає такої ночі, щоб не снилася ти мені. Можеш не вірити, але щоб я здох на цьому слові, коли пишу неправду.

Тій дівчині, що листувався я з нею, відколи знаю тебе, не написав жодного рядка. Лише після того, як одержав її листа і фото, надіслав їй такого вірша:

Я ж тебе обманювать не хочу
І признаюсь, що давно мені
Світять в душу сині-сині очі,
Як фіалки перші навесні.

Тільки ж ні морози, ні пороша
Тих фіалок зроду не зімне…
Я тебе не зрадив, дівчино хороша,
Але серце кляте зрадило мене.

Ти завжди вигадуєш про мене дивні речі: то я сміюся з тебе, то в мене дівчата якісь є, то говорю не так, як слід. Може, й справді я говорю препогано, але я люблю тебе і ні сміятися, ні обманювати ніколи не збирався.

Я вже не хлопчик і прекрасно розумію, як розумієш і ти, що коли на цьому все скінчиться, то, звичайно, згодом ти знайдеш іншого, а я іншу. Але — не знаю, як ти, — а я не бажаю іншої. Бо коли я цілуватиму її, буду бачити твої губи, а коли дивитимусь в очі, вони здаватимуться мені синіми, твоїми.

Отже, якщо я для тебе що-небудь значу, облиш усякі видумки і повір мені. Сьогодні друзі вітають мене і дарують різні речі. Але ці подарунки нічого не варті проти того, що можеш подарувати мені ти, — бо в твоїх руках моє щастя.

Зрозумій, що я говорю не компліменти — адже було б просто дико, щоб усе пішло догори дном тільки тому, що ти видумала якусь дівчину. Я вмію тримати себе в руках і зубоскалити, сидячи на гвіздках, зрештою, у мене є власна гордість. Коли ти після цього скажеш «ні», я любитиму тебе, може, навіть більше, ніж зараз, але ніколи не підійду до тебе і говоритиму тільки про службові справи.

Відповіді мені не треба — сьогодні о пів на восьму чекаю тебе біля Будинку культури. З ’явишся ти чи ні — це і буде відповідь. Це все, що я мав сказати.

Василь.

Б/д

comments powered by HyperComments
3 роки ago